СЛОВО, ЗА ЯКЕ ПЛАТИЛИ ЖИТТЯМ

8 жовтня 2026 року кафедра сценічного мистецтва і культури ФККІ КНУТД представила показ зі сценічної мови «Видатні постаті України». Студенти 4 курсу (група БАМП-23) майстерні народного артиста України Л. М. Сомова показали композиції, створені на основі архівних джерел, епістолярної спадщини та живого діалектного мовлення. Показ мав відбутися 7 жовтня, але його перенесли через відключення електроенергії та повітряну тривогу. Він відбувся наступного дня, і це нагадало, що в сучасних умовах навчання й мистецька практика тримаються передусім на стійкості людей, які їх творять.

Ідейна натхненниця та керівниця проєкту, старша викладачка кафедри сценічного мистецтва і культури Алла Бінєєва, провела з курсом масштабну роботу. Вона поєднала науково-дослідницький етап, тривалий репетиційний процес і власне сценічне втілення. Задум полягав у тому, щоб показати видатних українців у справжньому звучанні їхнього слова, без хрестоматійного глянцю.

Основою композицій стали архівні матеріали – листи, щоденникові записи, свідчення сучасників. На сцені постали Марко Вовчок, Катерина Білокур, Олена Теліга, Надія Світлична та Василь Стус. Їхні долі пролягли крізь різні епохи, але всіх їх поєднує вірність українському слову, яку вони обстоювали творчістю, а дехто й власним життям. Епістолярний текст у сценічній мові вимагає особливої майстерності. Це не написана для сцени драматургія, а інтимне, часто фрагментарне мовлення конкретної людини, зокрема листи, написані в ув'язненні та на засланні. Студентам потрібно було розкрити підтекст, логіку думки та емоційну партитуру документа, зберігши його автентичність і не «переграючи» матеріал.

Особливе місце в композиціях посіла постать Катерини Білокур, уродженки села Богданівка на Полтавщині. Її листи стали унікальним мовним документом. Художниця-самоучка писала так, як говорила, живою полтавською говіркою, з її фонетикою, лексикою та неповторною образністю. Алла Бінєєва поставила перед собою та студентами складне завдання – не просто прочитати ці листи зі сцени, а передати діалект мисткині, повернути її слову первісне звучання. Для цього вона звернулася до живих лівобережних говірок, зокрема Сумщини, споріднених із полтавським мовленням у межах південно-східного наріччя. Відтворення діалектного мовлення вимагає точного слухового аналізу, свідомої роботи над артикуляцією та інтонаційною мелодикою. Без цього діалект легко перетворюється на стилізацію. Завдяки цій праці зі сцени прозвучала не літературна «обробка», а голос самої Катерини Білокур, щирий, простий і водночас глибоко поетичний. У цьому вимірі показ став практикою збереження нематеріальної культурної спадщини, адже регіональне мовлення є живим носієм історичної пам'яті.

Цілісності показу значною мірою сприяло ретельно продумане музичне оформлення всіх п'яти постановок. Музика не супроводжувала слово, а вступала з ним у діалог. Вона окреслювала епоху, увиразнювала емоційну драматургію кожної долі та створювала простір, у якому документальний текст набував сценічної глибини.

Показ засвідчив, що сценічна мова як навчальна дисципліна виходить далеко за межі техніки мовлення. Вона формує в майбутнього актора дослідницьке ставлення до тексту, вміння працювати з першоджерелом і відповідальність за слово, яке звучить зі сцени від імені реальної історичної особи. Для студентів-випускників це важливий етап професійного становлення на перетині акторської майстерності, культурології та історичного знання.

Кафедра сценічного мистецтва і культури щиро дякує Аллі Бінєєвій за глибину задуму й самовіддану роботу, а студентам БАМП-23 за сумлінність, чутливість до матеріалу та витримку. Ви довели, що навіть у найскладніших обставинах українське слово звучить.

09.10.2026